Час, здається, зупинився…

Не знаю, як ви, а ми з собаксами продовжуємо активно блекаутиться. В принципі нічого такого страшного, але трохи бісить, що мої акумуляторні прилади просто не встигають зарядитись. Я вже маю підозри, що те, що там в сеті, просто занадто мало. Добре хоч екофлошка встигає. Вчора був один з небагатьох днів, коли в діло пішли всі прилади, включаючи старенькі пауербанки. Але це тому, що у мене був і стаціонар і заочка. Сьогодні трохи простіше.

Але от що мені зовсім не подобається, та це як я у всьому цьому почуваюся. Моя активність різко знизилася. Я почала пізно прокидатися. Ми більше не ходимо гуляти. І от це все мене геть не радує. І що з цим робити – я теж не знаю. Примушую себе ну хоч щось робити в домі, але цього трагічно мало, щоб закривати хоча б наші з собаксами побутові потреби.

Хоча от брешу. Їх потреби як раз закриті. А для себе я навіть ніяк не можу зібратися і поїхати до крамниці щось купити. Ну от нема ні сил ні бажання.

Сьогодні передивилася розклад на наступний тиждень. Там, де був стаціонар, вже стоїть дистанційно. Ну що, логічно. В Києві ні світла ні води. Ну, світло це таке, у нас там величезні генератори. Але це не вирішує проблему з водою. А, вибачайте, жодна контора без санвузлів довго функціонувати не зможе. Тому подивимось, як там воно буде. Я у вівторок збиралася в місто. Мені і туди треба, і сюди, і в банк. Але як буде - нема навіть сенсу загадувати.