Роздуми про різне

Сьогодні майже весь день посилили з собаксами вдома. Я працювала, терміново треба здати чергову рецензію. В принципі там дедлайн 5 серпня, але з понеділка у мене почнеться пекло ледве не буквально. Тому я хотіла все завершити завтра, щоб залишився лише переклад на англійську, який можна робити і в стані напівсвідомості.

Попри вчорашній гонорар настрій не дуже. Точніше - стрибає як той кенгуру. Ненавиджу таке, але живу з цим, бо без варіантів. З гонорару, до речі, купила собі чергову гортензію. Одразу велику. Маленькі більше не беру, бо можна просто не дожити, поки вони почнуть квітнути, а мені чогось гарного хочеться прям одразу. Ну й це значно підвищило шанси зробити ТО таксону, що теж важливо. А з врахуванням того, що от на цей гонорар я вже й не розраховувала, то сюрприз був приємним. До речі - це прикольна фішка в моєму житті. Всесвіт мене майже завжди чує і дає можливість зробити необхідне.

Після чергової пекельної для Києва ночі чомусь згадала всі ці робочі конкурси. Є у нас мадам, яка страшенно колотилася за посаду. Я вже тоді дивилася і думала, ось воно тобі навіщо? Різниця в зарплаті - 1000 грн, в навчальному навантаженні - нема. Та й відверто, ну от не тягне людина. Були б вільні посади, то ще можна було б зробити виключення, а так… Я розумію, коли йдеться про вчене звання, вчений ступінь, ну тобто те, що завжди з тобою. А посада… сьогодні є - завтра нема.

А сьогодні зранку, на фоні того, що відбувається, вчергове подумала, яка ж все це маячня… Завтра може взагалі не бути. Я і так кожного ранку спочатку зʼясовую, а мені взагалі ще є куди їхати, а потім їду. Бо у нас місце прям бінго! Якщо прилетить, то точно не раптово.

Квітнуть гібіскуси. Я їх люблю, але мені завжди трохи сумно, бо в моєму саду вони квітнуть одними з останніх. Значить скоро осінь. А потім зима. Яка скоріше за все буде дуже важкою. Хоча мені, як виживальщиці, в такому як раз норм, у мене так дах не їде, бо іншим зайнята.

А це вам Миска. Треба ж вам якось вивчити who is who серед моїх собакс 😉