Триматися, триматися й триматися

Час повзе… повзе ледаче й повільно… У мене такого не було вже давно. Зазвичай я не встигаю обернутися, а вже пʼятниця. А тут…

І є у цьому всьому якась несправедливість, адже часу в мене більше не стало. Просто все рухається так, ніби фільм прокручується на значно меншій швидкості.

Мені б пережити завтра… Завтра конференція. Потім пʼятниця, але вона вже повністю дистанційно.

Але що таке моє скиглення…
Справжнє нещастя трапилося у моїх друзів, теж зооволонтерів, але пташників - Іри і Валери Снопків. Їх «Садиба Нюшанніково» (на честь їх ретривірші Нюші) була справжнім прихіском для безлічі постраждалих птахів. Я навіть уявити не можу, що вони зараз відчувають, просто не можу. Вони обожнювали своє «Нюшанніково» і те, що вони робили. А от одної думки, як загинули їх питомці стає моторошно.

І от знаєте що… Це ж доволі далеко від «цивілізації». Я до того, що ніхто не застрахований. Нажаль, нема безпечного місця, просто нема.