Подорож (сон)

Наснилось то й ладно. Простий веселий і легкий сон. І ладно, тільки приколупався, щоб про нього написали і все. При чому якось дуже наполегливо. І він не простий, а із однією знайомою люлиною. І давненько її не було, а тут ціла пргода й так довгенько.

Отже випала нам нагода подорожувати до азійського регіону, так наче по сюжету вона мене тягне в люди чи іншого вибору не було як просто рухаться туди разом. Така дивна ситуація. Ідемо ми пішки по широчезній дорозі, покритою асфальтом, показано лише обочину, а інше весь обсяг великого тракту за спинами й об'єктивом камери, бо й так зрозуміло. Топчемо обабіч дороги, по ній, тільки скраєчку, по правому боці біля відбійників, їх чітко видно. Вона ближче до краю, має заплічник темненький, і напханий чимось, широкий літрів на 50-60, але не туристичний, що аж здоровені. Дивляюсь на неї збоку, наче малувата ніж зазвичай. І між нами декілька метрів, трішки відстаю по діагоналі, бачу вухо не прикрити, вона без капелюха. Насправді там ніхто й не рухається, лишк ми чешем потрлху. І раптом двоє людей у чорному наздоганяють, не квапно, чоловік і жінка, в однаковому одязі. Темп природній із сталою швидкістю.

Парочка у чорному потроху наздоганяє, вони у кепках, схоже що зодегнені у спецкостюми (тобто спецодяг). Відчуваю чи якось сприймаю їхній намір, хочуть чи мають завдання віджать у знайомої заплічник. І далі як у кіно із авто буває, тільки пішки. Вони заходять на обгон, між мною і не, боттам мето десь є де пройти, спереду й ззаду, тільки задній, дещо трішки з правого боку, щоб було легше зняти заплічник. І починаю теж наближатись, щось повідомляю, у парочки із лівих вух випадають чорні навушники, якісь самі прсті за пару гривень на дротах. Підходжу, теж таким ходом, що ніби підпоиваю. Розповідаю знайомій про їх намір чи якось доношу інформацію і ті відчалюють.

Прибули ми до міста. Воно не велике й не мале. Не мегаполіс. Десь як обласний цент із населенням в 300-500 тис. Вже у кімнатці квартири, вона не величка, все біле (здається). Визодить так, що діватись нікуди, тож покищо будемо разом. Мені показується якась біла стіна із написами ієрогліфами, чи форма яка для заповнення, шляхом вибору із випадаючих списків (наче електронна) чи шось подібне. Що цікаво виникла вона ніби нізвідки й окремо від кімнати показується, як якийсь розподіл чи форма реєстрації у місті. Її мені разів два три ьак показувало наче в рандомні моменти, а воно мені все одно не доходило шо там написано (і в сні не давало розуміння).
Отже спимо на одному ліжку, і шо саме чудне, по різних краях, хоч воно не дуже велике, проте обличчями вниз і зчепившись зігнутими ліктями руками саме на кутах. Це шось чудне. Виходить лежали ми головою до дверей із правого боку кімнати. Моє тіло праворуч і ліва рука зігнута у тому поєднанні, а вона ліворуч і права рука. І все, чи май же все до білого кольору приналежне. Деякі елменти буди трлхи сіріші.

Далі епізод, вже якийсь невеликий коридорчик і шафки стоять із вбудованими в них ліжками, і якийсь азіат чи китаєць чи японець шось мені розповідає, ще мо яка люлинка вештається передімною, а знайомв десь позаду на фоні.
Далі, шось ніби задум у думці, перебуваючи в кімнаті, що потрібно знайти заняття собі яке, чи може роботу.

У наступному епізоді, котрий раптово розпочався, ми в якомусь міці на другому поверсі літнього мвйданчика, знайома одягнена у блакитний топ і шорти. Сиджу за столиком круглим, бачу боковим зором, вона бере собі коктель, підзодить і ставить на стіл. Видно лід у стаканчику із кришечкою, а зверху встромлену трубочку. Знайома ще стоїть, видно її теж частково, тим же боковим зором лише торс, обличчя від мене призоване, може не в полі огляду. І повідомляю, що таки маю намір знайти мобі заняття. А її це чомусь дуже обурює і вона прямо йде кудись цим роздратована. Коктель, чи радше стаканчик прозорий із трубочкою напханий до верху льодом, продовжив стояти на столі.

Далі починається якась діяльність і щустрічі на вулицях, тобт у парках на лавках і так далі. Азіати приходили у костюмах, а з мого боку чи просто мені це показувалось. Отримували якісь речі, не величкі. Вони були не заборонені, та наче й не такі щоб срізь ними світить. Було декілька серйозних таких зустрічей із азіатами (там вони скрізь були).

Далі показує сцену посеред спального району, багатоповерхівки довкола, але не високі й не дуже кучно, трішки дерев, сяє сонце. Легко одягнуті люди. Стоять трішки чрґоловіків і жінок. Хтось комусь шось продав із речей, дешевше ніж воно вартує. Одна дівчина побачивши це, каже що впізнала, бо то її робота. Проте не проса а залишена у якомусь меморіальному парку чи храмі, де люди залишають такі речі там спецільно (шось із дузовним чимось пов'язане), а той парубок звідти захапав і давай продавть. Такий сороміцький момент.

Далі епізод. Внутрішні дворики будинків, дерева згори накривають вітами, гаражики подекуди видно приватні, сталеві коробки. Тепло, літньо. Дорідка між тими красотами й конструкціями, у затишній атмосфері, прокладена білими квадратними плитами, далі чере одну, а там де стоїмо, схоже на цілісну кладку. Прлдаю якомусь панові два намиста, одне може дещо синеньке. Не зовсім то намиста, та десь туди. І тут вискакує праворуч детектив якийсь, хоче накинуть наручник на праву руку, яку він ухопив і тримає. У лівій маю ті намиста. Той щось каже, що це не легально, кажу всього 20 еуро за дві штуки віддаю, тоді той відпускає, наче це його заспокоїло. А покупець теж задоволений. (по не сказаному контексу, трішки відомому. Детектив ніби трішки знайомий із покупцем, а покупець, дуже задоволений, бо взяв ті речі значно дешевші, так би вони були значно дорожче).

І останні епізод. Після таких пригод, вже нова концепція, брати техніу яку хто викидає на смітник й перепродуаати, кому потрібно, бо там такі бува хороші речі. Світить сонце, світлі будинки, наче теж біленько й світло. Забудова ріденька, й багатоповерхівки може до 10 поверхів із 2-4 квартирами на поверх. Такі не великі. То тут то там. Ніби трішки мініатюрненькі чи у якій перспективі зображені. Біля кожної чи майже є великий контейнер із різним непотребом. Підходжу до одного таког. Бачу лежить японськай магнітофон (японський вже вдень захотілось додати, бо це мене розсмішило). Такого старого зразка, овальний, на дві касети окремо. Але немає майже в нього тієї всієї начинки, бо роздивляючись то лише обоуда, корпус і щомь іще схоже на динаміки. Зверху був як звичайна побутова техніка, а під час розглядання неначе космічна технологія. І що характено, що саме привернуло увагу, з нього лунала мелодія, без слів, просто мелодія. Немає ні живлення ні дротів, а воно бринчить собі. Роздивившись ту чудасію чешу далі. До іншого контейнера, нічого із собою не беру. Біля другого, це поряд за 50 метрів орієнтовно, підходить літня азіаточка. Це в них така особоивість, що з вигляду не ясно чи 40, чи 50 чи 70 років (особливо у сні), та за сенсом їй ближче до останньої цифри. І заводимо розмову (благо всі зі мною комунікують українською або ті круті снові технології все добряче перекладають, хіба ієрогліфи мені не переклали на білій стіні). І мова йде саме про магнітофон, тільки там він взагалі шматок пластмаси, й лише кришка чи яка частина, ледь віддалено схоже, що колись було ним. І то лише за підказкою сюжета сну, про це відомо. В свою чергу повідомляю тій пані, що в іншому місці є кращий екземпляр цього апарата й там ще радіо грає.

Десь на тому й завершилось...

Можга виділити, що знову азіати. Хіба не у кіберпросторі, а так пішочком до них додибавши...
Другий прикол. Минулого року снилось про роботку що платили мені Маск і Дже Ма по двадцять доларів. І цього разу цифра 20, тільки один раз і вже еуро (так і було сказано).
І втулило мені те ж завдання що й минулого року.... Це окрім всього того, що відбувається, а там як мініму на один два діагнози можна нашкребти.

---

Іще Міра, сонце сонць, а також істота на боці Світла із Плеядинців (тілки це все потрібно перевіряти).

Також, це теж цікаво, стрічалось оазів зо п'ять, останні навіть активніше, щось типу: "Відпусти мене", тільки кого саме не ясно треба відпустить...